?

Log in

joistick [entries|archive|friends|userinfo]
joistick

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Подорож до Ісландії [Oct. 18th, 2016|09:50 pm]
joistick
[Tags|]

Все почалося з Вільнюса.
Ще в автобусі, який прямував із аеропорту в центр міста два чоловіки ледь не посварилися через те, що кожен знав що пропонує кращий варіант знайомства із містом. Перемогу отримав більш молодий, такий собі городской сумашедший. Він запропонував піти обернутися три рази навколо осі на місці, яке називається Стебуклас, така собі плиточка на Кафедральній площі, де утворився живий ланцюг у 89 ("Балтійський шлях") і замовити правильне бажання, потім купити морозива, забратися на гору, спуститися і скупнутися у Вільні. Із всього того, ми зробили лише перше.


Ісландія зустріла нас о 2 ночі, 8 градусів, у порівнянні із 25 у Вільнюсі стали контрасним душем. О 2 ночі було так як я звик бачити о 6 ранку на світанку. І тут так кожен день, не знаю навіщо ми брали ліхтарики. Тут радше треба фарбувати повіки чорним маркером перед сном, дуже чорним. Постійно враження, що день триває безкінечно, від чого спати майже не хочеться, а якщо і хочеться, то дуже дивно, бо ще ж світло, і відчуття того, що встигнути можна все що завгодно.

Одного дня ми зупинилися в дуже милому кемпінгу, де плату брали за тент, а не за окрему людину, як зазвичай. Там була і кухня, і туалет, і душ, і гаряча вода, проте був міцний вітер. Воно в принципі в середині палатки не дуже відчувалося, але вітер здіймав частини тенту, від чого був шум і важко було заснути. Так от цей шум зненацька почали перекрикувати діти, на годиннику - 12 ночі. Біля нашої палатки була встановлена дуже цікава гойдалка: дві опори на відстані 10 метрів, між ними натягнутий трос, а на тросі - тролей. Так от два татки на двох машинах о 12 й ночі привезли своїх трьох діточок на гойдалку. Дітям весело, батьки милуються, ми - офігіваєм, бо дуже хочеться спати. Прийшлося йти неначе до сусідів підлітків і вгамовувати їх. Були відчуття дивні, на вулиці світло, граються діти, а ти просиш їх перестати галасувати, бо надворі ніч, і люди сплять. А ще фоткати можна 24/7, бо тут небуває занадто темно влітку.

Дороги в Ісландії дуже небезпечні. Безпечно тут їздити лише сліпим. Бо від тої краси, що кожен присутній в авто бачить своїми очами - затамовує подих. Дуже важко концентруватися на дорозі, голова обертається на 360 градусів, час від часу вивергаючи матюки від захвату. Реально важко їздити, мій внутрішній голос постійно говорив мені - дивись на дорогу, на дорогу дивись. Однак тіло як той соняшник все одно тягнулося до фьордів, скель, інопланетних гектарів землі, водоспадів, долин, коней, річок, озер, засніжених гірських піків.

На 5 день мене їбануло струмом. Полізло дурне до коней, а там був дрот під напругою, то ногою його і зачепив, бо тягнувся рукою до конячки. Спочатку я подумав мене вдарив із усієї сили вікінг по потилиці, я обернувся, нікого. В очах почало трохи темніти, трішечки нудило. Ну то я і зовсім забув про коників, бо радів що сам не дав коників)

Тут дуже багато птахів. Різнобарвних і не дуже. Є такі, що продукують звуки НЛО, або постріли бластеру. Пізно ввечері вони починають видавати всі ці звуки одночасно, здається що почалися зоряні війни, всі один одного мочать, а як виглянеш із палатки - нікого. Є птахи, які кричать як істерички, а є й такі - що хекають як собаки. А є лебеді, які просто перелітають автомобільну дорогу на фоні височенних гір із сніговими піками, або на фоні океану. Та яка різниця, який там фон, коли ти в перше в житті бачиш як вони взагалі літають. А є чорні такі птахи, я таких часто бачив у вікнах ісландців у вигляді штучних моделей. Так от ці чорні птахи полюють на значно менших білих пташок із роду чайок, точніше за тим, що вполювала та біла пташка. Ці чорні вороноподібні просто виловлюють пташку із здобиччю, і починають ії тиснути прямо в повітрі, намагаючись вирвати наживу прямо із дзьоба, або ж поки птаха сама не випустить свій улов. Самі ж чорні нахаби не пірнають за здобиччю у воду. Такі собі гопніки у пташиному світі. Не розумію, чому ісландці шанують цих чорних птахів. Ворон взагалі вважається національним птахом. Існує дуже багато міфів про них і пісень. Шанують, тому що ворони розумніші за інших птахів, однак якщо ворон кружить над чиєюсь будівлею - то над нею нависла смерть. Скоріше за все від страху шанують.

Воду тут можна не купляти, в крайніх випадках лише. Ії можливо набрати в річці, в крані, вона буде однаково чистою і смачною. Ми с собою в прогулянки воду не беремо. А нащо, коли тут стільки талої води з льодовиків та гірських річок, і її можна пити просто з рук.

В Ісландії працюють переважно діти. Каса супермаркету, ресепшн в кемпінгу, побілка бордюрів на полі мінігольфу, навіть водії машин, що косять газон - діти. Ми коли сідали в літак на зворотній дорозі, я про всяк випадок заглянув у кабіну пілотів, щоб перевірити чи не в руках дітей наші життя будуть під час польоту. Нащастя там сиділи дорослі люди, а одним із пілотів була жінка. Словом в Ісландії 2016 рік - чи то рік суботніку, чи то найзлісніші порушники порядку - діти, які працюють на суспільних роботах, чи то дітей змалку привчають до праці, бо дуже їх багато задіяно на різних малокааліфікованих роботах.

Ісландці вміють впарювати туристам все що завгодно за нереальні ціни. Тут можна придбати баночку із ісландським повітрям, камінці та шматки лави, які валяються просто неба на берегу океану, морів та річок, вони продають звичайні монети як щасливі, продають монети як магніти, продають звичайні собі сувеніри, які вироблені в Китаї, а за ціною - наче це ручна робота старенького ельфа.

Ісландці всі майже блондини, дуже крсиві, особливо коли зовсім юні. Однак із часом вони або повніють і обростають бородами, або просто повніють чи починають фарбуватися через край.

Пиво ісландське звичайне, нічого особливого, на смак як чернігівьке світле у півторалітровій пляшці, що пів дня вже відкрита.

В містах Хусавік та Акюрері можливо побачити китів. Такий атракціон коштує від 100 до 150 євро з людини, однак воно коштує того. Ми взяли атракціон той що подорожче - маленька надувна додка із мотором, менше людей, лодка мобільна - вірогідність бути близько до китів вища. Я дуже хвилювався перед зустріччю із ними, Катя теж, це взагалі була одна із її головних мрій. Тому вона ще завчасно створила мітінг у календарі і розіслала всім учасникам. Готувалася до мітінгу, забукала переговорку і почала чекати.

Кити показалися не відразу, спочатку ми побачили одинака горбатого кита. Не передати словами почуття, які я тоді відчув, побачивши лише його плавник над прверхнею океана. Погода була погана, небо стягнуте сірою масою, моросить дощ, хвилі, 10 година ранку. Однак цей чорний плавник і обриси спини, та потужний звук, який вирвався із сопла разом із парою назавжди засіли в звивинах моєї памяті. Це дуже величне створіння пропливло у 5 метрах від нашої лодки, було чутно неперервну чергу фотозатворів, а він так граційно винирнув, вхопив повітря, показав хвіст, і зник. І так декілька разів, потім зник. Ми терпляче чекали його хвилин 10, і він знову з'явився. Здійснив ту саму процедуру, однак голову знову не показав, лише вдарив легенько хвостом по прверхні і зник назавжди.

Ми попливли далі, через хвилин 40 натрапили на пару інших китів, вони неначе на нас чекали, і покачувались на звилях, одночасно із цим споживаючи кисень. Однак так само вийшли до нас лише плавниками і частиною спини. Крізь товщу води було також видно їх білі черевця. Це було неймовірно усвідомлювати себе із такими океанічним вікінгами. Приблизно 20 метрів довжиною, масою у декілька тонн, такі величні, великі, масштабні, а харчуються найменшими створіннями водних глибин. Мені вони здалися привітними і сором'язливими, бо за дві години лише Каті на мить вдалося побачити голову одного із Китів, і його одне око, мені такої честі не вдалося заслужити))

Тепер образ Каті напевне назавжди відбився на сітківці цього велетня, і поринув у глибини океану. Це була коротка зустріч, схожа на схованки, ніби ми програли в минулій грі і зараз маємо шукати їх, бо вони перемогли. І цього разу вони перемогли, і значить ми колись їх будемо шукати знову, це точно. Бо щоб перемогти, треба доторкнутися, обмінятися дотиками.


Жінки в ісландії роблять все - водять авто, миють авто, носять величезні пакети, носять дітей разом із величезними пакетами, грузять грузові машини, косять траву газонокосилками, заправляють бензин у каністри, водять літаки, розпалюють багаття, ставлять намети, водять джипи на величнзних колесах та великі кемпінг машини, при чому весь цей час поряд чоловіки, які їх підтримують вербально або ж дають поради як краще покласти колоду у понад 15 кг у кузов причіпу. Я думаю як Адам і Єва свого часу согрішили і тепер все людсьво розплачується за той гріх, так само вікінги свого часу славетно воювали, а ісландські чоловіки і сьогодні пожинають лаври тих величних звершень.


Думок ще дуже багато, як і фотографій. Далі буде :) А поки відео за нашої подорожі:

Link1 comment|Leave a comment

Улюблений балкон [Jan. 25th, 2015|01:23 pm]
joistick


Ось яким він був у минулі роки. Чесно кажучи став трохи менш затишним
http://joistick.livejournal.com/27837.html
Link1 comment|Leave a comment

Between-mountains [Feb. 25th, 2014|11:20 pm]
joistick
Between-mountains - именно так можно перевести логово Януковича, экс-президента (как же мне приятно это писать) Украины - Межигогрье. Да, перевод неправильный, но, окинув глазом его бывшие (и это очень приятно писать:)) владения - ты понимаешь, что вот именно такой перевод боле-менее может отобразить его безвкусное богатство, китчевость и рагульность. Он, видимо очень долго рассматривал картинки по истории, с изображением королевских дворцов, и решил построить свое маленькое царство, которое бы просматривалось в мельчайших деталях. Вот так вот просто перенести интерьер с картинки на украинский чернозем) Как к примеру я перевел слово Межигорье на англ язык.
Итак, суббота, час дня. Наше путешествие началось с очереди.

GOPR0057Read more...Collapse )
Link2 comments|Leave a comment

Ад ім. Януковича [Feb. 19th, 2014|09:49 pm]
joistick
Вчора, беззаперечно, була найлютіша, і найадовіша ніч за всі роки Незалежності України. Ми прийшли на Майдан десь пів на 11.Вхід був вільний зі сторони ЦУМу. Людей було вдосталь. Ближче до барикади Майдану кількість людей із пораненнями більшала - перев'язані руки, ноги, перебиті носи, поранення на обличчях. Жінки, бабусі, молоді люди зривали бруківку біля Голопоштампу. Вибудувались цілі ланцюги людей, що передавали бруківку ближче до передової. Мітинингарі побудували вогняний периметр із палаючих шин та дерева, щоб захиститись від силовиків. Кожні 5-10 секунд вибухали гранати, які долітали із тої, ворожої сторони, постійно лунали постріли. Із нашого боку - коктейлі, петарди, фейерверки. Знаходитись морально там надзвичайно важко. Мене вистачило на 2 рази по хвилин 30. Я просто вражений сталевістю людей, що постійно знаходились на передовій. У будь який момент може прилетіти куля, може прилетіти осколок від гранати, бруківка, коктейль молотова. На перехресті вулиць Хрещатик та Інститутська просто розплавились світлофори від полум'я. Також ми стали свідками, як загорівся перший поверх дому профспілок.
Після першої тридцятихвилинки ми провели Надєжду до Льва Толстого і посадили на таксі. Залишились вдвох із Володєю. Потім повернулися назад. Стали ближче до передової.



За 10 хвилин до штурму Майдану з боку Інститутської - ми відійшли. Мені подзвонив товариш і сказав, що силовики активно почали наступ. Ми вже були в районі екс-леніна. Повертатися, відверто, було сцикотно. Вирішили придбати медикаменти. В інеті постійно з'являлися меседжі зі списками необхідних ліків. Знайшли цілодобову аптеку. Перед нами чоловік придбав два величезні пакети із медикаментами і повіз в 17 лікарню. Ми поїхали у 18 лікарню. На місці дізналися, що одна людина померла від вогнепалу в груди. Інша людина - у тяжкому стані в реанімації із вогнепалом у спину. Лікар бере слухавку і дзвонить дружині потерпілого із страшною новиню. На очах також привезли чоловіка із відкритом переломом ноги в психозі. Ми були одними із перших. Потім невеличкими групами кияни почали забивати приміщення приймальні ліками. Лікарі просили більше не приности ліки. Везти їх в інші місця, де вони ще потрібні. Багато киян приїздили, щоб забрати поранених. Потім під'їхали Вадік із Альоною, також привезли ліки. Звичайно весь час телефон витрачав мегабайти трафіку на фейсбук та українську правду. З жахом читали про озброєних бандитів на вулицях, які стріляли в звичайних людей. Десь о третій поїхали по домах. Їхали швидко, намагаючись ніде не зупинятися.

П.С. На розі бул. Шевченка і Хрещатику Володя підняв якийсь предмет, схожий на саморобну гранату - фольга, монтажна піна, декілька приклеїних сірників.
- Ти шо гонишь, блять - выкинь ее нахуй, щас как ебанет! - сказав хлопець, що проходив повз.

Вова, не треба блять більше підіймати незрозумілі речі і копатися у них:)
Link1 comment|Leave a comment

Пополняю словарный запас [Jan. 10th, 2014|02:20 pm]
joistick

Сегодня услышал новое слово - поебОчка.

Контекст:
Передо мной идет мужик, лет 50, хорошо одетый, лицо приятное, говорит по телефону:
- ты там присматривайся к тому складу, АбрАмовича надо оттуда нахуй выганять. У него там куча всякой поебОчки. Тьху, блядь, у Брониславовича. Давай, можешь его уже сегодня нахуй оттуда.

Хотя вот "Хббіт: Пустка Смога" мненя больше порадовал. О слове "пустка" я ранее и не догадывался)

LinkLeave a comment

Януческу, кровавая йолка, бульдозер,беркут, гранаты, окровавленные журналисты и Иисус за Евросоюз... [Dec. 3rd, 2013|01:30 am]
joistick
Этот пост я пишу, в первую очередь, для себя. Последние 3-4 дня в Украине, а в частности в Киеве, были очень насыщенными событиями. Событиями очень неоднозначными. Что-то видел сам, что-то видел по телевизору, в соцсетях, по новостным лентам. Знаете, такое ощущение, что тебя закинули на остров, где изобрели абсолютно отличную систему кодирования и символизации, и сказали: "ну вот, тут же все очевидно, хули не ясно?". Так вот что бы хоть как-то систематизировать весь поток информации, и немного ее проанализировать, я пишу этот пост. Я пока сам не очень понимаю, что буду писать дальше, но писульки меня всегда подталкивали к пониманию того, что неуловимо витает в сознании, памяти, подсознании и еще где-то. Аппетит приходит во время еды.

Read more...Collapse )
LinkLeave a comment

Вечір п'ятниці 22/11 [Nov. 23rd, 2013|02:35 am]
joistick
i-am-ukrainian-and-i-cannot-keep-calm-9
Зазвичай подібні вечори проходять за келихом пива, у веселій компанії, в затишку і теплі. Сьогодні я вирішив провести п'ятничний вечір на Майдані Незалежності. Чесно скажу, я не очікував побачити тисячі людей, не очікував побачити сотні палаючих очей, не очікував власного натхнення. Мої неочікування врешті співпали із реальністю. Однак щось мене туди тягнуло, якесь незрозуміле бажання, ірраціональний мотив.
Єдине, що я розумію - це те, що відмова від асоціації торкнулася моїх власних, персональних почуттів, персонально мене. Я відчув глибоку образу, глибокий відчай, значно більший, ніж від поразки збірної. Навіть закон про мову мене не так сильно образив, як останні події, адже закон хоч був релевантний політиці ПР, конченій, блять, політиці, але все ж таки в рамках їх типу "ідеології". З Асоціацією все ж по іншому. Немає сенсу поснювати, вже і так багато написано на цю тему, та й все врешті зрозуміло. Це такий шалений когнітивний дисонанс, що мозок просто кипить. Це мабуть найгучніша маніпуляція свідомістю цілої нації за останні роки, а іншими словами - масовий найоб, по іншому і не скажеш. При чому найоб 360 градусів в географічному плані.

Так от, опинився я на майдані. Чесно кажучи, йдучи по Хрещатику, я взагалі думав, що там нікого немає - жодного натяку, жодного звуку, рідкі люди, автомобільний рух. Таке відчуття аж до вул. Городецького. "Та ну нах, я ж бачив фото, не може бути, щоб усі розбіглися". Потім я побачив дерев'яні ларьочки, металеві щити, за якими заховали людей. Їх просто ізолювали, щоб не дражнити око випадковим прохожим. Дуже розумно, бо я вже подумав що таки лавочка звернулася (це була 23 година). Людей було не багато, може 1000, може і менше. Великого ентузіазму також не було. Якісь незрозумілі промови, ледь чутна реакція людей на гасла ораторів. Однак люди прийшли, і десь глибоко в душі я відчуваю, що з кожним днем таких людей буде все більше і більше. Багато, хто каже, що не довіряють подібним акціям, що сенсу у них немає. Я також скептично до цього відношусь, однак інакше ми не можемо показати Україні і світу нашу кількість. Саме кількість свідчить про бажання українців йти європейським шляхом. Треба прийти, треба приходити, незважаючи на крихти віри. Ми так нічого не втратимо. А от, якщо не прийти, то втратити можна дуже багато. contra spem spero
LinkLeave a comment

Countries I've been to [Nov. 19th, 2013|01:59 pm]
joistick

visited 21 states (9.33%)
LinkLeave a comment

(no subject) [Nov. 5th, 2013|01:32 pm]
joistick
«Нет, Лиланд, ты — не наш клиент. Ты, как и многие прочие в твоем поколении, — потерянные люди для подобных убежищ. Для вас почти невозможно „сойти с ума“ в классической манере. Были времена, когда люди сходили с ума по-людски — так, что больше о них ни слуху, ни духу. Пропадали, как герои романтических книг. А ныне… — кажется, он даже позевывал, — ныне все слишком подкованные на предмет психологии. Вы слишком дружны со слишком многими симптомами безумия, чтоб оно подкралось совсем уж незаметно. К тому же у вас у всех талант спускать пары отчаяния через сопла изощренной фантазии. А ты… Ты — самый бесперспективный тип с этой точки зрения. Поэтому… ты можешь быть невротиком, сколько влезет, до конца своих дней, порой — и депрессивным; может, даже сподобишься на недолгую экскурсию в профилакторий в Бельвью… и на пяток лет платных сеансов тебя хватит точно — но, боюсь, ничего по-настоящему путного из тебя не выйдет. — Он откидывается в своем элегантном кожаном кресле. — Мне жаль тебя разочаровывать, но лучшее, что могу предложить, — кондовенькая шизофрения с элементарненькой галлюцинаторно-бредовой симптоматикой».
LinkLeave a comment

Qualification of runners [Oct. 31st, 2013|10:03 am]
joistick
// Runner times
var Eugene = [9.6,10.6,11.2,10.3,11.5];
var Sveta = [10.6,11.2,9.4,12.3,10.1];
var Anton = [12.2,11.8,12.5,10.9,11.1];
//the function calculateAverage
var calculateAverage = function(raceTimes){
var totalTime = 0;
var averageTime;
for(i=0; i<raceTimes.length; i++){
totalTime = totalTime+raceTimes[i];
averageTime = totalTime/raceTimes.length;
}
return averageTime;
};
var isQualified = function (runner) {
averageTime = calculateAverage(runner);
if ( averageTime >= 11.5 ) {
// Times greater than or equal to 11.5 are too slow
console.log("Close, but you didn't make the cut.");
} else if ( averageTime < 11.5 ) {
// An average time of less than 11.5 can join the team
console.log("Welcome to the team, speedy!");
}
};
isQualified(Sveta);
isQualified(Anton);
Link1 comment|Leave a comment

navigation
[ viewing | most recent entries ]
[ go | earlier ]